 Можна точно сказати, що другий сольний альбом Фоззі з ТНМК більш чіткий, визначений, ніж перший. Тут немає нічого зайвого в музиці – і нікого. Навіть запрошених музикантів цього разу в кілька разів менше, ніж на першому альбомі. І, можливо, саме це дається взнаки – нічого не розмазано, все виглядає об’ємним та ясним. Навіть тексти – тут немає перебільшених трагедій та комедій, трилерів і т.п. Прості історії, розказані без надмірного пафосу, без картинних поз – в них проступають наші міста, наші життя в них. Без моралізаторства, без повчальних інтонацій, без тиску – і саме тому, як не дивно, слухаєш дуже уважно. І це перетинається з твоїми власними думками, з власними історіями і чужими уривками – і від якоїсь миті цей альбом вже не моно, а стерео. Може, і до поліфонії дійде... Так чи інак, але платівка вийшла цілком серйозною. Її не ввімкнеш заради розваги – цю платівку варто послухати уважно, вдумливо. Тому що, не зважаючи на назву, тут не монолог. Фоззі говорить не до уявної тіні, а до співбесідника. До тебе. Слухай – і відповідай. |
